Зокрема з Волині, куди входила на той час Хмельницька область. За даними українських та польських краєзнавців 82 відсотки з них були – поляками. Всього ж з території України виселено близько 350 тисяч представників цієї національності. Дві третини з них – жінки та діти. Репресії та депортації пережила мало не кожна родина етнічних поляків, які історично проживають у мікрорайоні Гречани, що в обласному центрі. Хмельничанин Едуард Гурницький, свого часу здійснив етап до Казахстану… в утробі матері. 

На цьому фото ми бачимо помічника машиніста Гречанського депо Людвика Гурницького. За класифікацією НКВД - не людину, а класово-ворожого елемента. Цей змучений чоловік, репресований як польський націоналіст, - батько нашого героя. Як він виглядав пан Едмунд дізнався тільки в 90-их, коли СБУ відкрила доступ до старих архівів.

Невдовзі після того, як чорний «воронок» вночі назавжди забрав батька сімейства, прийшов час розправи і над його вагітною дружиною. ЇЇ, разом із трьома малолітніми дітьми, депортували з України. Наймолодший, Едмунд, народився вже в Казахстані.

Умови заслання були жахливими. Десятки тисяч людей помирали одразу ж у дорозі, або ж у місцях спецпоселення, навіть не переживши першої зими. Чотири неймовірно важких роки ця сім'я таки пережила. І тоді повернулася до Хмельницького. Однак тавро ворога народу переслідувало Едмунда все його дитинство та юність.

Напівголодні школярі раділи, коли раптом їм у школі на великій перерві стали давати булочку і молоко. У повоєнний 47-ий ворогів народу в кращому випадку годували кашею.

Пан Едмунд конкретних винуватців своєї трагедії не називає.

Попри роки поневірянь чоловік не втратив людськості.

Про жорстокі етнічні чистки, іншими словами геноцид, проти українців, поляків, євреїв, татар і багатьох інших народів за часів правління Сталіна сьогоднішня Росія воліє мовчати. Однак факти говорять самі за себе. Якщо під час перепису населення у 1926 році в анкетах було зафіксовано 194 назви народів Радянського Союзу, то лише через 13 років їх залишилося всього лише 62!